За визначенням ВООЗ, “наркоманія є станом періодичної чи хронічної інтоксикації, шкідливої для людини і суспільства, викликаної уживанням наркотика (природного чи синтетичного походження)”.
Діагноз “наркоманія” установлюється тільки у випадках розвитку досить специфічного комплексу клінічних ознак захворювання. До критеріїв великого наркоманічного синдрому включені певні симптоми і стани, які виникають при уживанні наркоманічної речовини і відображують динаміку розвитку наркоманічної залежності:
? психічна залежність – стан, при якому наркоманічна речовина викликає почуття задоволення і психічний підйом;
? фізична залежність – характеризується синдромом відміни (абстинентним синдромом);
? синдром зміненої реактивності організму, який відображує більш глибоку перебудову його при хронічній інтоксикації.
До наркоманії відноситься уживання тільки тих наркотичних речовин і препаратів, що включені у список наркотичних лікарських форм, затверджений відповідними наказами Міністерства охорони здоров’я України (усього понад 120 найменувань). Це має медичне і юридично-правове значення. Так, тільки зазначені наркотичні форми підпадають під дію статей Кримінального Кодексу, який передбачає найсуворішу карну і адміністративну відповідальність за протиправні дії з виробництва, збереження, транспортування та збуту наркотиків. Наркотичні форми знаходяться під особливим контролем держави (вилучені з вільного продажу чи заборонені як медичні засоби).
Для наркоманії характерні:
? хронічна інтоксикація з абстинентними виявами та іншими ознаками наркоманічного синдрому;
? досить типова клініка (сомато-неврологічні та психічні розлади);
? у ряді випадків виникнення на цьому ґрунті психозів;
? виражені соціальні наслідки (асоціальні й антисоціальні форми поведінки).
Фактори, які впливають на початок уживання наркотиків серед молоді
1) Передусім – мода, прагнення вписатися в те оточення, ту компанію, яка для молодої людини важлива, цікава і де споживання наркотиків – норма.
2) Можливо, молодь приваблює поширена помилка, начебто споживання наркотиків – ознака сучасного модного устрою життя.
3) Психологи вважають, що споживання наркотиків – один із щаблів віддалення від реального життя. А наступна – самогубство.
Серед інших причин можна назвати такі:
1) погані стосунки в родині, з близькими й друзями;
2) антисоціальна поведінка й гіперактивність дітей;
3) дружба з однолітками, які вживають наркотики;
4) нелюбов до школи, неуспіх в навчанні;
5) економічні й соціальні труднощі;
6) погане оточення й розлад у суспільстві;
7) зміна місця навчання й проживання;
8) доступність наркотиків;
9) вживання наркотиків батьками;
10) позитивне ставлення до наркотиків;
11) спроба заглушити наркотиком біль чи втекти від неприємності.
Більшість людей, які вживають наркотики, ставлять себе вище за суспільство, його закони й норми, вважаючи себе найобдарованішими особистостями. Причина такої зарозумілості криється й в особливості дії багатьох наркотичних речовин.
Під час наркотичної ейфорії, крім підйому настрою, відчуття веселощів і радості, виникають викривлення в сприйнятті не тільки ситуації та стосунків людей, але й форми предметів, кольору, простору, часу й звуку. Творчі натури, які використовували наркотичне сп’яніння для стимуляції натхнення, загинули в розквіті років. Шлях багатьох рок-музикантів та співаків, видатних акторів і художників обірваний наркотиками.
Чому важко позбутися споживання наркотиків? Бо перш, з чим стикається наркоман, – це потреба постійно збільшувати дозу для досягнення “кайфу”. Це відбувається при вживанні більшості наркотиків, особливо тих, які містять опій. Постійне збільшення дози для отримання “кайфу” створює важко розв’язувані або зовсім не розв’язувані фінансові проблеми. Це по-перше. По-друге, ефект сп’яніння. Розслаблення й комфорт дуже швидко зникає зовсім. Ін’єкції починають здійснювати тільки стимулювання. З’являється відчуття припливу сил, яких насправді стає дедалі менше й менше. Нещасний уже не може жити, навчатися й працювати без диявольського зілля.
Результати дослідження причин уживання школярами одурманюючих речовин свідчать про те, що основу внутрішніх спонукальних сил складає пошук вражень на тлі нерозвиненості сфери потреб, наслідування дорослим (або одноліткам), перекручування процесу соціалізації, потреба в саморегуляції внутрішнього стану, особливо в психотравмуючій ситуації, порушення в емоційній і пізнавальній сферах, недолік наукових знань про здоровий спосіб життя, про алкоголь, тютюн, наркотиках, їхніх властивостях, наслідках їхнього вживання для особистості і суспільства.
Спровокувати інтерес до наркотиків і токсичних речовин і бажання поексперементувати з ними може також когнітивно – емоційний дисонанс у структурі уявлень школярів про наркоманію і токсикоманію, що виникає при некомпетентності антинаркотичної контрпропаганди – не враховуючої статевих і вікових особливостей школярів і сучасні методи ведення первинної профілактичної антинаркотичної роботи.
Термін “профілактика” (з грець. – попередження) – це комплекс науково-обґрунтованих і своєчасно застосованих дій, спрямованих на попередження вживання наркотичних засобів підлітками, виникнення пов’язаних з цим психологічних, соціокультурних відхилень.
На основі термінології ВОЗ у визначенні видів профілактики та особливостей об’єкта профілактичного впливу виділяються такі види педагогічної профілактики адиктивної поведінки:
Первинна профілактика передбачає виховання антинаркогенної спрямованості особистості учня, його морально-психологічної стійкості як основного характерологічного утворення, що відіграє вирішальну роль у критичних ситуаціях, ситуаціях вибору, пропозиції наркогенних речовин. Завданнями первинної профілактики є:
Для молодшого шкільного віку:
1) формувати моральні поняття, що пов’язані з почуттями бережливого ставлення до себе, відповідальності за власні вчинки;
2) виховувати вміння усвідомлювати себе частиною родини, розуміти власні можливості;
3) формувати уявлення щодо позитивного та негативного досвіду людської поведінки у відношеннях до самого себе та інших людей;
4) формувати необхідні загальні та специфічні психологічні уміння та навички, що є основою формування морально-психологічної стійкості людини;
5) попереджувати ранні прояви неправильних уявлень дитини про деякі шкідливі звички;
Для учнів підліткового віку:
1) виховувати правильне розуміння природи наркогенних речовин, особливостей їх впливу на ЦНС людини, віддалених наслідків зловживань;
2) формувати поняття про морально-психологічну стійкість особистості як основу здорового способу життя;
3) виховувати культуру потреб, бажань, захоплень підлітків;
4) формувати поняття про норми моралі у вихованні власної стійкості до деяких антиособистісних захоплень – паління, пияцтва, наркоманії, токсикоманії;
5) виховувати критичне ставлення до деяких атрибутів НМС;
6) виховувати свідоме бережливе ставлення до свого здоров’я, власного організму, формувати уміння раціонально використовувати його психологічні можливості;
7) стимулювати саморегуляцію власних психофізичних можливостей особистості шляхом її включення у позитивну альтернативу фізичних та психологічних випробувань, загартування, тренінгу;
8) формувати науково обґрунтовані уявлення про анатомо-фізіологічні та психологічні зміни, що відбуваються в організмі у ситуаціях стресу, інформаційних перевантажень, аутотренінгу, умінь самоконтролю та самооцінки у поведінці;
9) формувати основи моральних звичок індивідуальної поведінки та прийняття рішення у ситуаціях можливих зловживань наркогенними речовинами;
Для старшокласників:
1) формувати досвід антинаркогенно – спрямованої поведінки учнів, імунітету до негативного впливу пронаркогенної інформації та антиособистісно – спрямованих форм поведінки;
2) формувати чіткі уявлення старшокласників про значущість власного життя, психофізіологічні можливості організму, наслідки впливу наркогенних речовин;
3) створювати умови для самореалізації та самоствердження особистості шляхом її включення у позитивну альтернативну діяльність;
4) формувати чіткі наукові поняття про природу наркогенних речовин, біохімічні механізми їх впливу на організм; наукове розуміння станів наркотичної та алкогольної ейфорії, абстинентного синдрому тощо;формувати психологічну готовність особистості до спілкування у ситуаціях можливої алкоголізації та наркотизації;виховувати правильні уявлення особистості про морально-психологічні та юридичні норми, що регламентують ситуації, пов’язані зі зловживанням наркогенними речовинами.
Реалізація вказаних завдань здійснюється шляхом антинаркогенної освіти у процесі вивчення навчальних дисциплін на основі включення до змісту навчального предмету відповідної антинаркогенної інформації та у позакласній виховній роботі.
Вторинна профілактика передбачає в основному діагностування та виявлення залежності підлітків від наркоречовин.
Основними завданнями вторинної профілактики є:
1) визначення рівнів інформованості підлітків про дію наркогенних речовин на людський організм та наслідки їх вживання;
2) вивчення можливих умов та факторів, що сприяють виникненню схильності до адиктивної поведінки;
3) виявлення таких індивідуально-психологічних станів особистості, що передують проявам адиктивної поведінки;
4) вивчення виділених умов і факторів виникнення схильності особистості до адиктивної поведінки, станів, що їй передують і на цій основі встановлення осіб групи “ризику”;
5) діагностика мотивів адиктивної поведінки підлітків;
6) визначення найбільш чутливих, сенситивних до виховного впливу компонентів у структурі особистості учня (рис характеру, особливостей темпераменту, інтересів тощо).
Визначені завдання зумовлюють різноманітність методів психолого-педагогічної діагностики та перелік основних заходів вторинної профілактики:
– вивчення особових справ учнів, включаючи довідку про стан здоров’я;
– знайомство з сім’єю, вивчення її соціально-психологічного клімату;
– бесіди з іншими вчителями – предметниками;
– спостереження за поведінкою підлітка на уроці та у позанавчальній діяльності за такими параметрами: успішність, відношення до навчання, до праці, до товаришів, до себе, до близьких, батьків, участь у суспільному житті класу, школи, навички культури поведінки;
– організація безпосереднього спілкування з такими підлітками;
– спостереження за індивідом групи “ризику” у педагогічно значущих ситуаціях.
Третім видом профілактики адиктивної поведінки є система заходів, спрямованих на корекцію поведінки учня, його перевиховання, переорієнтацію та реабілітацію хворих на алкоголізм та наркоманію. Здійснюється на основі результатів організаційно–аналітичних заходів вторинної профілактики.
Завданнями третинної профілактики є:
– на основі встановлених груп “ризику” здійснювати індивідуальний виховний профілактичний вплив на особистість учня шляхом використання доцільного та професійно виваженого арсеналу відповідних педагогічних засобів;
– створення сприятливих для корекції адиктивної поведінки учнів умов соціального оточення, психологічного клімату, позитивного психологічного самопочуття тощо.
Зокрема у загальноосвітній школі педагогічна профілактика адиктивної поведінки учнів може здійснюватись за умови міцної взаємодії між класним керівником, вчителем-предметником, психологом, медпрацівником, при необхідності і спеціалістами медичної (лікар-нарколог) та правоохоронної (служба у справах неповнолітніх, кримінальна міліція) служб.
Стосовно організації заходів щодо попередження зловживання наркогенними речовинами можна назвати такі соціально-виховні інститути:
а) школу як головну організаційну ланку;
б) сім’ю (батьків), за умови їх міцної взаємодії зі школою;
в) спеціальні: медичну(лікар – нарколог, шкільний лікар), юридичну (служба у справах неповнолітніх, правоохоронні органи) та психологічну (шкільний психолог) служби, що відіграють роль консультативних одиниць та безпосередніх учасників пропаганди спеціальних знань, організації відповідних спостережень за учнями, допомоги батькам, організації окремих виховних заходів антинаркогенного спрямування тощо;
г) громадські організації (шефські, за місцем проживання, як консультанти та безпосередні учасники виховного процесу.
Важливою психолого-педагогічною умовою функціонування запропонованої системи педагогічної профілактики адиктивної поведінки підлітків є діагностико-корекційне забезпечення навчально-виховного процесу на основі спільної діяльності педагогічного колективу, психологічної та медичної служби, які забезпечують здійснення профілактичного моніторингу (систематичного контролю і відстеження показників можливих умов та факторів наркогенного ризику; діагностику осіб, схильних до адиктивної поведінки та тих, що мають досвід наркотизму, забезпечуючи при цьому гарантію психосоціального розвитку особистості, її душевного благополуччя, індивідуальності); формування психологічної грамотності учасників навчально-виховного процесу, соціального і педагогічного середовища, інтелектуальне і духовне зростання, саморозвиток і самореалізацію кожної особистості.
Діагностико-корекційне забезпечення системи педагогічної профілактики адиктивної поведінки підлітків передбачає:
1) створення високоякісних діагностико-моніторингових підсистем пофакторного вивчення адиктивності неповнолітніх;
2) розробку і практичне впровадження інваріантних програм корекційно-виховного вітливу на дітей різних вікових категорій та однотипних груп з відповідною наркогенною орієнтацією;
3) досконале володіння педагогом (на основі співпраці з психологом) засобами психолого-педагогічної діагностики та корекції, включаючи кваліфіковану постановку психолого-педагогічного діагнозу, професійну інтерпретацію системних даних, використання необхідного корекційно-виховного інструментарію.
Особливою ланкою у системі педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів є планомірна і систематична робота з батьками. Ефективним в межах вказаної проблеми є використання різноманітних форм роботи – батьківських університетів, тематичних батьківських зборів, колективних та індивідуальних бесід, спеціальних зустрічей з представниками медичних та правоохоронних органів, загально шкільних батьківських конференцій, диспутів, обговорення реальних ситуацій наркотизації на основі результатів психолого-педагогічної діагностики стилю взаємин у сім’ї, емоційного контакту з батьками тощо. Така робота має здійснюватись паралельно з відповідною профілактичною роботою з дітьми, адекватною рівню їх розвитку, віку, але дещо випереджати її за змістом. Це є умовою успішної взаємодії школи і сім’ї у спільній профілактичній роботі антинаркогенного спрямування.
https://rb.kiev.ua/uk/shkoda-narkotykiv-i-naslidky-narkomaniyi/
